«Пасха – це свято усунення каменів». Роздуми в неділю мироносиць

На початку Біблії, в книзі Буття, ми знаходимо чудову розповідь про силу любові. Це розповідь про старозавітнього патріарха Якова, зокрема про те, як він, підступно забравши первородство свого старшого брата Ісава, тікаючи, приходить до свого дядька Лавана і закохується в його дочку Рахиль. Ось як про це розповідає Святе Письмо:

«Підвівшись на ноги, Яків пішов до краю на схід, до Лавана, сина Ватуїла-сирійця, брата Ревеки, матері Якова й Ісава. Він поглянув, – і ось у долині криниця, а там – три отари овець, які відпочивали біля неї, бо з тієї криниці напували стада. А на отворі криниці був великий камінь. Збиралися там усі стада. І відкочували камінь від отвору криниці, напували овець і клали камінь на отвір криниці – на своє місце. Яків запитав їх: Брати, звідки ви? Вони ж промовили: Ми з Харана. Чи знаєте Лавана – Нахорового сина? – запитав їх. Вони ж відповіли: Знаємо. А він запитав їх: Чи здоровий? Вони ж сказали: Здоровий. Ось і Рахиль, його дочка, йде з вівцями. А Яків сказав: Ще дня багато і не пора збирати худобу; дайте пити вівцям та йдіть пасти. Вони ж відповіли: Не можемо, доки не зберуться всі пастухи та не відкотять камінь від отвору криниці – тоді напоїмо овець. Ще коли він розмовляв з ними, Рахиль, Лаванова дочка, проходила з вівцями свого батька; вона пасла овець свого батька. Сталося ж: як побачив Яків Рахиль, дочку Лавана, брата своєї матері, та овець Лавана, брата своєї матері, – тоді підійшов Яків, відкотив камінь від отвору криниці й напоїв овець Лавана, брата своєї матері. Яків поцілував Рахиль і, голосно вигукнувши, заплакав» (Бут. 29, 1-11).

Звернімо увагу на деякі деталі цієї розповіді: криниця була закрита великим каменем, оскільки вода в тих пустинних краях була дорогоцінним ресурсом. Коли вороги хотіли нашкодити, тоді засипали криниці. Отож, щоб ніхто не наробив біди, криниця мусіла бути завжди закритою, причому каменем великим, таким, що його можуть відкотити аж кілька людей одночасно. Коли ж прийшла Рахиль, Яків полюбив її з першого погляду і саме силою цієї любові він сам, без допомоги інших пастухів, відкотив цей камінь і напоїв її овець.

Ця старозавітня історія про силу любові, яка здатна відкотити камінь, відгукується в сьогоднішньому євангелії про жінок мироносиць. Жінки, ідучи до гробу Ісуса, дорогою журяться про те, хто їм відкотить камінь, яким була закрита його гробниця. Але цей камінь уже відкочений силою Божої любові! Сила любові Господа Ісуса, сила Його воскресіння, була такою великою, що не тільки відкотила важелезний камінь, а й відбилася на полотні, в яке було загорнене мертве Ісусове тіло. Цей феномен підтверджують учені, які досліджували туринську плащаницю і дійшли висновку, що відбиток, зокрема обличчя Ісуса, міг залишитися на цій матерії лише завдяки силі потужної енергії.

Сьогоднішнє євангеліє показує нам, що існує така любов, яка є сильнішою за смерть. Саме воскресіння Ісуса – це найбільший доказ Його любові до нас. Ця любов зійшла до аду, визволивши його праведних бранців і відчинивши їм двері неба (ККЦ, 636). Ця любов у той ранок Воскресіння вибухнула наново. Саме силою цієї любові був відкочений камінь на гробі Ісуса.

Однак, жінки, які йдуть до гробу, перейняті іншим, вони цілком поглинуті своїм смутком і своїми проблемами: «Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?» (Мр. 16, 3). Цей камінь – це такий символ нашої слабкості, наших гріхів, наших проблем, нашої немічності. Ми, як ці жінки-мироносиці, наближаємося до наших проблем, підходимо до них, не віруючи в те, що Бог сильніший, що Бог перебуває над ними. Роздумуючи над сьогоднішнім євангелієм, можемо запитати самих себе: «А що є моїм каменем? Що є тим, що забирає мою відвагу, силу, пригнічує мене?». Чи ми усвідомлюємо також те, що в наших немочах може засяяти Божа слава? Адже такий шлях пройшов наш Спаситель Ісус Христос: через добровільне пониження, страждання, смерть і хрест – до воскресіння. Ось як про це написано в посланні апостола Павла до Филип’ян: «Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж хресної. Тому і Бог його вивищив і дав йому імя, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею…» (Флп. 2, 6-10). Так, це правда, що ми маємо в житті свої немочі, гріхи, терпіння, проблеми, але сила Божої любові до кожного з нас, завдяки якій був відкочений камінь від Ісусового гробу, може проявитися також і в наших труднощах, може відкотити й наші камені. Тільки віруючи в цю правду, що в слабкості є сила Божа, ми зможемо прийняти світло Воскресіння.

Дякуймо Господу в молитві сьогодні за цей дар Його Воскресіння, за Його любов до нас. А заохоченням для нас нехай будуть слова з великодньої проповіді Святішого Отця, Папи Римського Франциска, виголошеної ним у 2019 році: «Пасха, браття й сестри, – це свято усунення каменів. Бог усуває найтвердіше каміння, об яке розбиваються надії та сподівання: смерть, гріх, страх, світськість. Людська історія не закінчується перед надгробним каменем, бо сьогодні відкриває «живе каміння»: Воскреслого Ісуса. Ми, як Церква, засновані на Ньому, і коли занепадаємо духом, коли ми спокушувані судити про все на основі наших поразок, Він приходить, щоб учинити новими всі речі, щоб перекинути наші розчарування. Сьогодні кожен покликаний віднайти в Живому Ісусові Того, Хто усуває із серця найважче каміння».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *