Переглядаючи архіви

«…забуваю те, що позаду, і змагаюся до того, що попереду, женусь до мети…» (Флп. 3, 13-14)

Все, що трапляється з нами в житті, знаходить відбиток у документах дивовижного архіву, котрий зветься «пам’ять». Спогади можуть бути ясними чи розмитими, а можуть і провалюватися у глибини підсвідомості, але в кожнім разі, вони не зникають.

Якийсь бізнесмен уславився тим, що ніколи не викидав жодного папірця.

Шафи з картотеками буквально захаращували все приміщення контори, й одного разу секретарка запропонувала шефу позбавитися від старих непотрібних записів. Вона довго умовляла його, врешті він погодився, лише за тієї умови, щоб вона зробила копію з кожного знищуваного запису.

Саме так багато християн роблять із своїми минулими гріхами. Вони розкаюються у сподіяному й одержують прощення, але чомусь все одно не можуть позбавитися від болісних і ганебних споминів. Часом здається, що вони одержують навіть деяку насолоду, постійно повертаючись думками до своїх минулих помилок. Продовжуючи журитися про зроблене, вони бережуть «копії» відкинутих вчинків. Це просто безглуздя!

Відтоді, як апостол Павло розкаявся у своїх гріхах, і провина за них знялася з нього, він ставився до цього, як до факту, що здійснився. Він знав, що завдячуючи жертві Ісуса Христа, на всіх його рахунках проставлено штамп «сплачено». Він не забув про дні своєї молодості (1 Тим. 1:12-17), але не дозволяв спогадам тривожити душу. Велика спокута Ісусом Христом всіх гріхів людських позволила апостолові Павлові відкинути жалі і не повертатися до старих «записів у архіві».

Чи не час і нам розчистити завали у своєму архіві?

Провина – це вантаж. Бог не велить своїм дітям носити його на собі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *