Вечірня молитва

Більшість із нас вступає в ніч спокою, ми відкладемо тяжкість дня, втому, тривогу, напругу, заклопотаність. Ми відкладемо все це на порозі ночі й увійдемо в забуття. У цьому забутті ми беззахисні, впродовж цих нічних годин лише Господь може покрити нас своїм крилом. Він може захистити наші серця від того, що може піднятися з наших ще не очищених, не просвічених, не освячених глибин. Він в силі захистити наші думки, наші сновидіння, врятувати наші тіла.

Ми увійдемо в нічний спокій, але перед цим пригадаймо тих, хто вступає в ніч, повну тривоги.

У лікарні або в кімнаті хворого є люди, які не заснуть, тому що їм боляче, тому що їм страшно, тому що вони в тривозі за своїх улюблених; одні з них несуть разом з ними тягар їхньої хвороби, а інші осиротіють з їхньою смертю.

Є люди в самоті в’язниці, деякі з них молоді, і десь за стінами є дівчина, яку вони люблять, є їхні діти, їхні товариші, є свобода, була надія, а тепер нічого не залишилося.

Є і такі в’язниці, де ночі жахливі, де якраз тепер почнуться допити, вони тривають довгі години в серцевині ночі, когось битимуть, хтось буде підданий тортурам. Вони повернуться в свої камери знесиленими і вступлять в день, в якому для них не буде відради, а лише один страх перед прийдешньою ніччю. Зараз над ними замикається ніч, страх скутує їхнє тіло, їхню душу.

Крім того, є у всіх містах ніч галаслива, ніч барів, ніч азартних ігор, ніч п’яна, ніч, в якій хлопці й дівчата втратять чистоту; ніч, коли подружжя, забувши любов, охоплене тільки бажанням, буде грубе одне з одним.

Є люди, які втратять честь, і кому соромно буде прокинутися вранці.

Є і ті, хто користується всім цим, хто споює, хто спокушає, хто отруює наркотиками, ті, хто сміється демонським сміхом, не розуміючи, що вирішується їхня вічна доля.

Тих – нехай збереже Господь; а цих – хай помилує їх Бог!

І є в цій ночі ті, хто предстоїть перед Богом: мати в узголів’ї дитяти, дружина, чоловік біля вмираючого супруга, є всі ті, хто присвятить ніч молитві. Є в ній хлопчик, який в одинадцять років пішов з Москви, сказавши матері: «Бог кличе мене молитися в лісі», пройшло вже п’ять років, він один в лісовій гущавині, серед снігів лютої російської зими.

І скільки, скільки інших! У цій ночі не засне лікар, і доглядальниця боротиметься зі сном. Є цілий світ життя і страждання, і надії, і смерті, і радості, і Божественної присутності – все це є в цій ночі.

Перш ніж піти відпочивати, подякуймо Богові за все, що Він нам посилає, і попросімо, щоб поки ми, забувши все, спатимемо, Він пам’ятав страдаючі тіла – як хворого, так і повії; дитяти і старого; ув’язненого, якого допитують, так і того, хто його піддає допитові; того, хто користується чужою слабкістю, так і того, хто зломлений в своїй слабкості; того, хто стоїть перед Богом в своїй полум’яній боротьбі між життям і смертю світу. Хай Він згадає всіх в своєму Царстві, і хай прийде мир, і прощення, і милість. Нехай сам жах стане не кінцем, а новим початком. Хай Той, Хто перед обличчям зради пізнав жах в ночі Гетсиманській, пригадає всіх тих, для кого ця ніч не стане часом спокою і відпочинку. Хай згадає Він і нас, легко ранимих і беззахисних: ми віддаємося в Його руки з вірою, і з надією, в радості від того, що в міру своїх сил ми любимо Його, і що ми люблені Ним аж до Хреста і Воскресіння. Амінь.

(Митрополит Антоній Сурожський «Вечірня молитва»)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *