Прощає той, хто відкриває серце до Божої дії у своєму житті. Роздуми в 11-ту неділю по Зісланні Святого Духа

В сьогоднішньому євангельському уривку Ісус Христос розповідає нам притчу про немилосердного боржника. Якщо б ми погортали євангеліє від Матея, то змогли би побачити, що безпосередньо перед цією притчею до Ісуса Христа підійшов апостол Петро й запитав про те, скільки разів треба прощати братові, який завинив супроти нього: «Господи! Коли мій брат згрішить супроти мене, скільки разів маю йому простити? Чи маю до сімох разів прощати?». Ісус промовив до нього: «Не кажу тобі: До сімох разів, але – до сімдесяти раз по сім» (Мт 18, 21-22).

Для нас це запитання апостола Петра виглядає дивним. Але в тогочасному суспільстві закон права відігравав велику роль і власне це Петрове запитання є відображенням тогочасного способу мислення: сім разів пробачити – це вже дуже багато. Однак, бачимо також, що відповідає Ісус: «Не кажу тобі: До сімох разів, але – до сімдесяти раз по сім». Сімдесят разів по сім означає безкінечно, бо число сім символізує в Святому Письмі досконалість. Якраз після цього діалогу Господа Ісуса з апостолом Петром, Христос розповідає сьогоднішню притчу про немилосердного боржника, як приклад до цієї теми.

Немилосердний слуга, про якого розповідає нам ця притча, був високим царським сатрапом і його звільнено від неймовірного боргу в 10 тисяч талантів. 10 тисяч талантів дорівнювало 100 мільйонам денаріїв, а один денарій був денним заробітком. Отож сума цього боргу є неймовірно великою і її було просто неможливо повернути. Борг другого слуги був набагато меншим – складав лише 100 динаріїв, ці гроші можна було б віддати за три-чотири місяці. Однак, бачимо, що цей немилосердний слуга не хотів звільнити іншу особу від цього порівняно смішного боргу. Господь Ісус підсумовує свою розповідь такими словами: «Отак і мій Отець небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого» (Мт 18, 35).

Коли ми поглянемо на наше життя, на наші стосунки з іншими людьми, то побачимо, що ми також деколи є схожі на цього немилосердного слугу: навіть якщо хтось нас і не сильно образив, і ми, нібито, простили цю людину, але часто-густо ця образа залишається десь там в глибині нашого серця, і ми ніяк не можемо позбутися цього неприємного осаду. Ясна річ, що це впливає також на наше ставлення до цієї людини. А коли ми подумаємо про якісь великі, серйозні кривди, які люди завдають один одному, то знаємо як непросто і нелегко буває їх пробачити. Отож, коли ми порівняємо наше ставлення до прощення, те, як ми втілюємо його в житті, та науку Ісуса Христа, його вимоги, то в нас може скластися враження, що Господь ставить перед нами неможливе завдання. Справді, як можна прощати «сімдесят раз по сім»? Здається, що це неможливо.

Очевидно, ми не станемо здатними до такого глибокого прощення, до якого закликає нас Господь Ісус, лише завдяки власним силам. Для того, щоб це сталося, ми потребуємо Божої благодаті й допомоги. Чудовий приклад такої переміни людського серця подають нам святі, зокрема святий мученик та архидиякон Лаврентій, пам’ять якого сьогодні вшановує Церква.

Що нам відомо про нього? Св. Лаврентій був архидияконом Римської Церкви третього століття, і в нього було подвійне завдання: піклуватися про бідних і займатися церковними фінансами. Коли почалися гоніння на християн у часи царювання імператора Валеріана, від Лаврентія зажадали, щоб він здав усі скарби Церкви римській владі. Лаврентій попросив для виконання цього завдання три дні. За цей час він розподілив матеріальні блага Церкви між хворими і нужденними. А в призначений владою день Лаврентій з’явився перед префектом не з мішками грошей, а в супроводі калік і жебраків з усього Рима. Підійшовши до римлянина, він сказав: «Ось вони, скарби Церкви». За таку зухвалість Лаврентія присудили до смерті: спалити на багатті живцем. Переказ оповідає, що навіть лежачи на розпечених ґратах, він продовжував жартувати: «Переверніть мене на інший бік, бо з цього боку я вже підсмажений». Як же йому вдалося зустріти смерть з такою відвагою і навіть гумором?

На це запитання почасти відповідає апостол Павло у своєму другому посланні до корінтян: «А Бог спроможний обсипати вас усякою благодаттю, щоб ви у всьому мали завжди те, що вам потрібне, та щоб вам ще й зосталось на всяке добре діло» (2 Кор 9, 8). Ймовірно, ще задовго до того, як почалися гоніння, Лаврентій покладався на Божу силу і благодать та дозволяв їй щодня формувати свій характер. Звідси і незвичайна сила духу, виявлена ним у годину найтяжчих випробувань.

В сьогоднішньому євангелії Господь Ісус ставить перед нами нелегке завдання – прощати людям їхні провини проти нас. Для того, щоб його виконати, ми потребуємо Божої допомоги. Кожного дня в нашому житті ми маємо нагоду вчитися приймати цю Божу благодать, адже щодня ми ведемо духовну боротьбу, і щоразу перед нами постає вибір. Простити чи дати волю гніву? Звернутися до Христа за допомогою чи діяти самостійно? Якщо ми звикнемо розраховувати на Божу поміч в невеликих життєвих негараздах, то будемо підготовлені й до серйозних випробувань. Нехай Господь допоможе нам тримати наше серце відкритим до Нього.

(на основі: журнал «Слово між нами», №6-2012).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *